Персональний сайт Лесі Литвин

Тема: Екологічний менеджмент в освіті

Вид навчального заняття: лекційне заняття.

Кількість годин: 2 год.

Мета: ознайомлення слухачів із законодавчою базою екологічного менеджменту, особливостями освітнього екологічного менеджменту; вироблення навичок розробки екологічної політики та системи екологічного менеджменту, проведення екологічного моніторингу навчального закладу; розвиток екологічної компетентності вчителів.

Завдання:

- Ознайомитись з сучасними підходами до управління екологічною діяльністю.

- Розглянути концепцію та законодавчу базуекологічного менеджменту.

- Дослідити механізм проведення екологічного моніторингу навколишнього середовища.

- Ознайомитись з встановленими нормами в галузі охорони навколишнього середовища.

- Оцінити екологічну політику навчального закладу (за зразком).

План заняття:

1. Екологічний аудит.

2. Концепція та законодавча базаекологічного менеджменту.

3. Екологічний моніторинг навколишнього середовища. Нормування в галузі охорони навколишнього середовища.

4. Реалізація державних та обласних програм з енергозбереження у закладах освіти регіону.

5. Екологічна політика навчального закладу.

6. Розробка системи екологічного менеджменту закладу освіти.

Ключові слова та поняття: екологічний аудит, екологічний менеджмент, екологічні норми, природоохоронна діяльність, екологічна політика освітнього закладу, енергозбереження, екологічний моніторинг.

Питання для самоперевірки:

1. Екологічний аудит (ЕА) - різновид аудиторської діяльності, що здійснюється в інтересах суб’єктів господарювання і держави та пов’язаний з перевіркою діяльності суб’єктів господарства з метою встановлення відповідності їхньої роботи вимогам екобезпеки, забезпечення раціонального використання і поновлення природних ресурсів, одержання достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкта аудита і формування на її основі аудиторських висновків.

Вперше ЕА почав використовуватися при контролі великих промислових корпорацій на території США. Розглядаючи фактор навколишнього середовища як той що потребує усе більшої уваги, і з огляду на ряд аварій, великі промислові корпорації поставили свої підприємства під внутрішній контроль з метою оцінки, чи не є вони джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Завданням ЕА було інформування правління корпорації й акціонерів про заходи щодо дотримання чинного природоохоронного законодавства і про ризик можливих аварій, з огляду впливу на навколишнє середовище.

У 1989 р. Міжнародна торговельна палата (МТП) опублікувала документ, що поклав початок внутрішньому аудиту як процедурі самоконтролю й інструмента внутрішнього менеджменту. Внутрішній ЕА являє собою елемент системи заходів щодо охорони навколишнього середовища на підприємстві і містить у собі систематичні перевірки, доповнені аналізами, тестами і контролем впливу промислових процесів на навколишнє середовище. Екологічне аудирування визначалося в ньому як поглиблений постійний аналіз природоохоронної діяльності підприємств, причому підкреслювався його добровільний характер. Підхід, запропонований МТП, отримав визнання у промисловців, оскільки дозволяв керівникам підприємств забезпечити контроль за станом охорони навколишнього середовища на підприємстві, а також контролювати роботу підприємства з огляду природоохоронних нормативів.

У 1993 р. Комісія європейських співтовариств (КЄС) виступила з першим проектом обов’язкових правил екологічного аудиту. Відповідно до визначення Європейського стандарту, ЕА є незалежним свідченням, в інтересах виробника і держави, рівня екологічної ефективності управління підприємством і використання технологічного устаткування з метою підвищення конкурентноздатності продукції.

2. Законодавчо-правова основа системи екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України«Про охорону навколишнього природного середовища»,прийнятий ще в 1991 році, доповненнями до нього 1998 року, а також іншими законодавчо-правовими актами, які повинні закріпити пріоритет охорони природи і здоров’я нації над іншими видами діяльності, сформулювати принципи і встановити єдині правила і порядок ведення господарської діяльності, насамперед, за допомогою економічних методів управління. Це потребує адекватного введення відповідних змін і доповнень в законодавство, що пов’язане з використанням природних ресурсів (закони про державне підприємство, про власність, про конверсію та інше).

Крім того, в цей час першочерговими завданнями в сфері екологічного законодавства є: прийняття нових (невідкладних) законодавчих актів, а саме: законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, екологічну освіту; внесення змін і доповнень до існуючих кодексів (Лісовий, Водний, Кодекс України про надра, Земельний кодекс України) і законів («Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про природно-зановідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря», «Про лізинг» (доповнення відносно лізингу природних ресурсів); підготовка проектів Законів України про статус рекреаційних, курортних, лікувально-оздоровчих зон з особливими умовами природокористування;

підготовка проектів підзаконних актів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а саме:

- Правил відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень екологічного законодавства;

- Положення про екологічний контроль;

- Положення про екологічний аудит;

- Положення про екологічне ліцензування.

внесення змін і доповнень в діючі акти законодавства, що визначають статус центральних і місцевих органів державної виконавчої влади в сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та регламентують підприємницьку, інвестиційну, інноваційну, науково-технічну діяльність, а також ті види діяльності, які здатні негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; затвердження законодавчих актів про розмежування функцій спеціально уповноважених органів державного контролю в сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки тощо.

3. Наприкінці 60-х рр. XX ст. у світовому товаристві почало поширюватися усвідомлення необхідності у скоординованості зусиль зі збору, збереження і переробки даних про стан навколишнього середовища. У 1972 р. у Стокгольмі відбулася конференція з охорони навколишнього середовища під егідою ООН, де вперше було визначено поняття «моніторинг навколишнього середовища». Було вирішено під моніторингом навколишнього середовища розуміти комплексну систему спостережень, оцінки і прогнозу змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Термін з’явився як доповнення до поняття «контроль стану навколишнього середовища». У даний час під моніторингом розуміють сукупність спостережень за певними компонентами біосфери, спеціальним чином організовані у просторі й часі, а також комплекс методів екологічного прогнозування.

Екологічний моніторинг – це інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенних складових цих змін на тлі природних процесів.
Моніторинг може здійснюватися такими засобами:

1. фізичними;

2. хімічними;

3. біологічними;

4. авіаційними;

5. космічними.

Залежно від завдань, що вирішуються системою екомоніторингу, розрізняють такі його види:

1. біоекологічний (санітарно-гігієнічний);

2. геоекологічний (природно-господарський);

3. біосферний (глобальний);

4. геофізичний;

5. біологічний.

Особливу роль у системі екологічного моніторингу виконує біологічний моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти). Біологічний моніторинг – це контроль стану навколишнього природного середовища за допомогою живих організмів. Головний метод біологічного моніторингу – біоіндикація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких змін у біоті, викликаних антропогенними факторами. У біологічному моніторингу можуть бути використані не тільки біологічні, але й будь-які інші методи, наприклад, хімічний аналіз вмісту забруднюючих речовин у живих організмах.

Геоекологічний (природно-господарський) моніторинг забезпечує спостереження за природними екосистемами, агробіотою, індустріальними екосистемами. У цьому випадку застосовують геофізичні, геохімічні, біохімічні, біологічні методи.

Біосферний моніторинг здійснює спостереження за змінами в біосфері, що пов’язані з антропогенним впливом.

– Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий і фоновий екологічний моніторинги довкілля.

– Загальний екомоніторинг довкілля – це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри й періодичність спостережень за довкіллям, що дають змогу на основі оцінки та прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої й загальнодержавної екологічної діяльності.

– Кризовий екомоніторинг довкілля – це інтенсивні спостереження за природними об’єктами та джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій і небезпечних природних явищ зі шкідливими екологічними наслідками. Його призначення – забезпечення своєчасного реагування на кризові й надзвичайні екологічні ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.

– Фоновий екомоніторинг довкілля – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об’єктів природоохоронних зон із метою оцінки та прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової й господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах.

В Україні моніторинг природного середовища здійснюється багатьма відомствами, які є складовими підсистеми моніторингу. Так, наприклад, у системі моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні моніторингу навколишнього природного середовища: глобальний, регіональний і локальний. Мета, методичні підходи та практика моніторингу на різних рівнях відрізняються. Так, на локальному рівні – це реалізація такої стратегії, що дає можливість забезпечити нормативну якість довкілля.
На регіональному рівні підхід до моніторингу заснований на тому, що забруднюючі речовини, потрапивши у кругообіг речовин у біосфері, змінюють стан абіотичної складової та, як наслідок, викликають зміни в біоті (екзогенні сукцесії). Будь-який господарський захід, проведений у масштабі регіону, впливає на екологічний стан регіону – змінює рівновагу абіотичного й біологічного компонента.

Цілі глобального моніторингу визначаються у процесі міжнародного співробітництва в рамках різних міжнародних організацій, угод (конвенцій) і декларацій.

4. Основою державної політики енергозбереження в національній економіці є її система законодавства. Закон України «Про енергозбереження» був прийнятий у розпал кризових явищ в економіці в 1994 році. Він передбачає систему інституційних, регулятивних і стимулюючих заходів щодо режиму раціонального споживання ПЕР. На сьогодні урегульовано практично всі положення цього закону, які вимагали подальшої конкретизації в інших законодавчих актах.

Відповідно до українського законодавства енергозбереження – це діяльність, спрямована на раціональне використання і ощадливі витрати первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національній економіці. Енергозберігаюча політика включає адміністративно-правове й фінансово-економічне регулювання процесів видобутку, переробки, транспортування, зберігання, виробництва, розподілу, використання та утилізації ПЕР. До них відносять сукупність всіх використовуваних природних і перетворених видів палива та енергії.

Енергозбереження, будучи одним з найважливіших напрямків державної економічної політики, є також невід’ємним фактором вирішення екологічних проблем. Воно визначає впровадження сучасних енергозберігаючих технологій в енергетику, промисловість, аграрно-виробничий комплекс, житлово-комунальне господарство, будівництво, розвиток нетрадиційної і відновлювальної енергетики з підвищенням енергоефективності та зниженням енергоємності економіки.

З метою реалізації інституційних основ енергозбереження в 1995–1996 рр. в Україні створені органи державного управління в цій сфері: Держкоменергозбереження та Державна інспекція з енергозбереження.

Регулятивні механізми енергозбереження включають: стандартизацію та нормування питомих витрат ПЕР для енергоємних підприємств, економічні санкції, які застосовуються до підприємств за перевищення споживання ПЕР понад показники питомих витрат, визначених системою державних стандартів, проведення державних експертиз з енергозбереження на стадії проектування нового будівництва.

Основою практичної реалізації політики енергозбереження в національній економіці стали державні програми енергозбереження. Зокрема, була розроблена та почала здійснюватися Комплексна державна програма енергозбереження (КДПЕ). Вона визначила, що відносно базового 1990 р. потенціал енергозбереження в Україні становить 42–48% обсягу спожитих первинних ПЕР. Тут мається на увазі, що потенціал енергозбереження – це обсяги ПЕР, які можуть бути зекономлені за умови їх використання на рівні питомих витрат на виробництві та в сфері послуг, характерних для розвинених країн. Галузева структура цього потенціалу відповідно до КДПЕ така: ПЕК – 20,9; промисловість – 56,8; житловокомунальна сфера – 11,5; сільське господарство – 3,4 і транспорт – 6,9 %.

КДПЕ включає також систему стратегічних напрямків енергозбереження переважно технологічного характеру в енергоємних областях національної економіки, які не втратили своєї актуальності. Орієнтація на їх потенційне впровадження дозволяє визначити резерви енергозбереження в порівнянні з обсягами витрат на ці цілі.

За період 1996–1999 рр. економія ПЕР склала 15,9 млн. т у.п., у тому числі 6,5 млн. т у.п. в 1999 р., або 33,6 і 69,0% передбачених показників відповідно. Досягнутий результат виявився наслідком здійснення маловитратних і організаційних заходів. На жаль, не був реалізований передбачений цією програмою механізм інвестицій в енергозбереження.

У 1999 р. був прийнятий Закон України «Про ратифікацію Кредитної угоди (Фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії УкрЕСКО) між Україною і Європейським банком реконструкції і розвитку». УкрЕСКО успішно фінансувала і виконувала «під ключ» енергозберігаючі проекти в Україні за рахунок кредиту ЄБРР та активно продовжує цю діяльність донині.

Фактично статус програми енергозбереження в бюджетній сфері мав указ Президента України від 16.06.1999 р. № 662 «Про заходи щодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та державними підприємствами». Для його реалізації в 2001 р. уперше були передбачені інвестиції на енергозбереження в державному бюджеті за статтею «Міжгалузеві енергозберігаючі заходи». Це стало ще одним потужним важелем впливу на зменшення енергоспоживання як у бюджетній сфері, так і у національній економіці в цілому на основі феномена централізованих програм енергозбереження.

Досвід здійснення заходів щодо енергозбереження в бюджетній сфері, як і діяльності УкрЕСКО, чітко свідчить про сприйнятливість політики енергозбереження українською економікою. Особливо показовим є досвід впровадження енергозберігаючих заходів у бюджетній сфері. Дійсно, діяльність у цій сфері регулюється винятково законодавством про бюджет. Тому вона є менш гнучкою стосовно підприємництва і тут важко очікувати значної результативності й швидкої окупності. Проте за результатами конкурсного відбору проектів на впровадження енергозберігаючих заходів у бюджетній сфері в 2001–2002 рр. річне скорочення бюджетних витрат на енергоресурси склало 66,7 млн. грн. при загальних витратах бюджету на згадані проекти 25 млн. грн. і залучених інвестиціях в обсязі 24,5 млн. грн. Отже, термін їх окупності склав близько одного року.

Таким чином, реальна економіка України цілком сприйнятлива до політики енергозбереження, а впровадження відповідних проектів супроводжується швидкою окупністю і є альтернативою екстенсивному розвитку економіки на основі постійного нарощування енергоспоживання.

У результаті започаткованих на державному рівні зусиль в Україні спостерігається поліпшення ситуації, пов’язаної з енергоефективністю. Якщо ЕВВП у країні протягом 1990–1996 рр. зросла на 42% і лише практично стабілізувалася в 1997–1999 рр., то з 2000 р. має місце її значне зменшення. Це можна простежити з матеріалів табл. 2.1. Для наочності динаміка ЕВВП в Україні протягом 1990–2002 рр. у її взаємозв’язку з етапами державної політики енергозбереження представлена також на мал. 2.2.

Можна зробити висновки, по-перше, що в результаті початих на державному рівні зусиль в Україні в 1997–1999 рр. практично стабілізувалася енергоємність ВВП. Це, безумовно, пов’язане з початком реалізації регулятивних методів енергозбереження (самі по собі заходи інституціонального характеру особливого впливу на ситуацію не мають).

По-друге, уперше в історії України в 2000–2001 рр. був досягнутий якісно новий етап, коли зростання ВВП супроводжувалося скороченням споживання первинних ПЕР. Крім відзначених вище факторів, важливим виявився також перший досвід принципової підтримки енергозбереження на національному рівні з боку уряду. Тоді, зокрема, були прийняті постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.00 р. № 538 «Про заходи щодо стабілізації положення в паливно-енергетичному комплексі» (майже на третину побудовані на основі впровадження принципів енергозбереження), від 14.03.01 р. № 241 «Про використання бюджетних асигнувань на виконання енергозберігаючих проектів» і від 07.07.00 р.

№ 1071 «Про деякі заходи щодо раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів». Останнім з них були затверджені додаткові заходи щодо виконання Комплексної державної програми енергозбереження України. Тоді ж були практично викоренені бартерні схеми в економіці. Це сприяло зменшенню ролі «тіньової» економіки з погляду її впливу на офіційний рівень ЕВВП.

Також уперше були передбачені значні кошти на енергозбереження в державному бюджеті України і ефективний механізм їх використання. У результаті в цей період радикально змінилася динаміка енергоємності ВВП в Україні: після тривалого її зростання, а потім стабілізації в зазначені роки спостерігалося її щорічне зменшення на рівні 9%. Все це підтверджує ефективність реалізації централізованих програм енергозбереження.

У наступні роки загальмувалася реалізація програм енергозбереження і відбулася істотна затримка розвитку законотворчої діяльності в цій сфері. В умовах хронічної відсутності оборотних коштів у виробничій сфері та неможливості для держави здійснювати активну фінансову політику в сфері енергозбереження основною «рушійною силою» цього процесу міг би стати розвиток механізмів його стимулювання. Однак таке законодавство здобуло більш менш чіткі форми тільки вже в 2008–2009 роках.

Еволюційне «енергозбереження». При зростанні обсягів виробництва в тій або іншій виробничій системі варто очікувати зменшення питомих витрат ПЕР навіть без технологічних нововведень. Причиною цього ефекту є вплив так званої умовно-сталої складової витрат ПЕР. Вона відповідає гіпотетичному до певної міри стану виробничої системи за відсутності обсягів виробництва та характеризується енергетичними витратами цієї системи на підтримку її інфраструктури. На рівні національної економіки даній обставині відповідає, наприклад, споживання ПЕР у побутовому секторі, яке не супроводжується створенням ВВП. Той факт, що ситуація в житлово-комунальному секторі України за всі роки її незалежності перебуває «на точці замерзання», вказує на справедливість такого допущення стосовно національної економіки.

Для ілюстрації цього твердження на мал. 2.3 представлена залежність споживання ПЕР в Україні від обсягів виробленого ВВП протягом 1990–2006 рр. Переважну сукупність наведених даних на ньому можна апроксимувати двома прямолінійними відрізками для періодів 1990–1997 рр. та залежно від обсягів ВВП як ілюстрація стагнації в сфері енергозбереження останніх років 2001–2006 рр. Вони мають загальну точку перетину на осі ординат, що відповідає рівню умовно-сталої складової споживання ПЕР. Це свідчить про справедливість прийнятого нами припущення про вплив фактора цієї складової. Таким чином, основні якісні зміни в економіці України, пов’язані зі зниженням ЕВВП, відбулися протягом 1998–2001 рр. Зміни ж енергоємності ВВП останнього періоду обумовлені простим ростом обсягів самого ВВП, що й дозволяє визначити їх як еволюційне «енергозбереження». Вплив державної політики на цей процес – мінімальний.

Мал. 1. Динаміка енергоємності ВВП в Україні (в цінах 2002 р.) та її взаємозв’язок з етапами державної політики енергозбереження

Мал. 2. Динаміка споживання первинних ПЕР в Україні протягом 1990–2006 рр.

Вплив енергозбереження на стан енергетичної безпеки України. КДПЕ передбачала, що одним з результатів впровадження енергозберігаючих заходів стане ослаблення енергетичної залежності держави. Передбачалося, що протягом 1995–2005 рр. відбудеться скорочення останнього показника на 11,8% при рості загального споживання первинних ПЕР на 42%. При цьому очікувалося також зменшення енергоємності ВВП на 40%. Аналіз стану виконання КДПЕ за цим показником свідчить, що протягом попередніх років незалежності України енергозбереження не стало фактором, що послаблює залежність національної економіки від імпорту ПЕР. Це пов’язано в першу чергу з тим, що економічні перетворення неістотно вплинули на структуру як виробництва, так і споживання ПЕР у масштабах економіки країни. З іншого боку, мала місце певна компенсація різних процесів, які визначають цей показник: наприклад, помітне збільшення як імпортних поставок ПЕР, так і їх експорту.

Таким чином, питання трансформації політики енергозбереження в Україні з метою підвищення її енергетичної безпеки вимагає ще свого вирішення.

Безсумнівно, що його успішному вирішенню можуть сприяти: розвиток традиційної політики енергозбереження; активна державна політика щодо поліпшення галузевої структури національної економіки; поступовий акцент на виробництво електричної енергії на основі власних енергоресурсів, як це передбачено Енергетичною стратегією України на період до 2030 року; активна політика розширення застосування нетрадиційних джерел енергії. Все це дозволить підвищити енергоефективність національної економіки.

Проблеми розвитку енергетичного законодавства України. Історично склалося так, що в Україні відсутній єдиний закон про енергетику. Існуюче енергетичне законодавство формулювалося найчастіше для вирішення окремих проблем, що вимагають законодавчого врегулювання, наприклад електроенергетики, трубопровідного транспорту, енергозбереження і т.п. При цьому вони недостатньо інтегровані між собою. Протягом останнього періоду в Україні врегульована проблема законодавчого стимулювання енергозбереження. Ця обставина в поєднанні з об’єктивними проблемами подальшого зростання вартості імпортних ПЕР створює передумови для активізації політики підвищення енергетичної ефективності.

Однак вимагає чіткого законодавчого врегулювання питання раціонального розвитку місцевого енергота водопостачання, так само як прав і обов’язків органів місцевого самоврядування при його вирішенні, визначення основних механізмів енергозбереження, виведення тарифів на ПЕР і водопостачання з нинішнього стану політичної категорії до суто економічної. Заручником цієї ситуації найбільшою мірою стала житлово-комунальна сфера.

До числа безсумнівних пріоритетів при розвитку законодавства належить передбачене Законом України «Про енергозбереження» законодавче врегулювання питань енергетичного менеджменту та енергетичного аудиту – одних з найбільш ринкових у своїй основі механізмів енергозбереження.

Енергетичний аудит – це комплексне обстеження енергоспоживання конкретного виробництва з метою визначення резервів економії енергії, розробки програми енергозбереження та встановлення обсягів інвестицій на енергозберігаючі заходи.

Енергетичний менеджмент включає організацію оптимального функціонування та розвитку енергетичної частини виробництва на основі сучасних досягнень науки, техніки, технології.

До числа дуже важливих відноситься також проблема підвищення енергоефективності в бюджетній сфері з урахуванням отриманого досвіду на основі реалізації також повноцінного механізму фінансування третьою стороною.

Формування державної політики енергозбереження в Україні із самого початку було тісно пов’язане з діяльністю академічних інститутів. Однак на сьогодні вони фактично усунуті від механізмів фінансування розробок у сфері енергозбереження. У країні взагалі відсутній механізм доведення результатів прикладних наукових розробок до рівня пілотних зразків, що є однією з функцій державної підтримки наукових досліджень у розвинених країнах.

5. Менеджмент в системі освіти - це норма в країнах Західної Європи. Вважається, що без правильної організації колективу ніяк не вийде добитися високих показників у рівні студентських навчальних досягнень. Менеджмент в освіті просто необхідний, адже тільки з його допомогою можуть бути прийняті грамотні рішення. Цікаво, що в процесі їх прийняття, на думку західних фахівців, зобов'язаний брати участь кожен окремий учитель. Адміністрація ж потрібна швидше для того, щоб відібрати самі раціональні пропозиції і втілити їх у життя в рамках однієї школи, університету чи іншого навчального закладу.

Ціллю екологічного менеджменту є скорочення споживання ресурсів та зменшення навантаження на навколишнє середовище через впровадження системних інтегрованих методів роботи.

Напрямки реалізації:

1.Удосконалення управлінської діяльності з питань впровадження енергозбереження в навчально-виховний процес.

Для цього необхідно:

§ ознайомлення з нормативно-правовою базою та існуючими напрацюваннями по місту, області та державі;

§ проведення семінарів, науково-практичних конференцій з питань енергозбереження;

§ залучення батьківської громадськості до реалізації проекту.

2.Кадрове забезпечення.

Для оволодіння мінімумом знань, необхідних для формування навичок ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, необхідно створити систему підготовки вчителів з питань впровадження енергозбереження, а саме:

– розробити програми щодо впровадження факультативів, курсів за вибором у ліцеї;

– організувати для педагогів ліцею навчальні семінари з питань інтеграції енергозбереження в навчально-виховний процес;

– ознайомлення з дослідженнями науковців щодо енергозбереження;

– розробити методичні рекомендації для вчителів щодо організації заходів з енергозбереження.

3. Моніторинг використання енергетичних ресурсів

4.Організація інформаційно - роз’яснювальної роботи, зорієнтованої на пропаганду енергозбереження.

Успішність заходів щодо енергозбереження неможлива без масового поширення інформації про економію енергії серед широких мас населення. Тому необхідним є:

– залучення уваги громадськості до проблем економного використання енергії та енергоресурсів через просвітницьку діяльність у мікрорайоні;

– популяризація енергозбереження через проведення Тижнів енергозбереження;

– розробка пам’яток, бюлетенів та інших видів наочності з енергозбереження;

– розробка творчою групою навчально-методичних матеріалів інших навчальних закладів;

– створення інформаційно-консультаційного центру, який сприятиме поширенню знань в сфері енергоефективності та енергозбереження;

– видання міні-підручників для учнів;

– створення навчальних та методичних відеофільмів, цифрових ресурсів.

5.Здійснення інтеграції теми енергозбереження у навчальну діяльність

– впровадження в навчально-виховний процес інноваційних форм та методів освіти для стійкого розвитку (діяльнісний підхід, інтерактивні методи, проектна діяльність);

– інтеграція знань з енергозбереження та відновлюваної енергетики у відповідні предмети;

– впровадження факультативів, курсів за вибором у варіативну складову навчальних планів;

– формування у учнів знань про екологічні проблеми регіону на уроках;

– формування у учнів вміння самостійно оцінювати екологічну ситуацію та приймати правильне рішення;

– формування комунікативних здібностей учнів, уміння працювати у групах і парах змінного складу;

– розвиток здатності до творчої діяльності, толерантності, терпимості до чужої думки, уміння вести діалог, виступати перед колективом.

6. Проведення позакласних виховних заходів з питань раціонального використання енергоресурсів.

Важливо створити мотивацію для заощадження ресурсів і енергії, виховати навики екологічно стійкого і безпечного стилю життя, залучити їх в корисну діяльність з енерго- і ресурсозбереження.

Для цього заплановано:

– проведення творчих конкурсів серед учнів;

– організація науково-дослідницької діяльності учнів з питань енергозбереження;

– організація практично значимих проектів з енергозбереження в ліцеї і вдома.

Очікувані результати:

1. Удосконалення роботи за основними напрямками діяльності з енергозбереження.

2. Охоплення максимальної кількості учасників роботою з енергозбереження.

3. Сформованість свідомого ставлення до проблем економного енергоспоживання.

4. Підвищення екологічної культури учнів.

5. Формування екологічної свідомості та енергозберігаючого світогляду школярів.

6. Використання набутих теоретичних знань з енергозбереження у реальних умовах.

7. Економія енергоресурсів в школі та вдома за рахунок контролю енергоспоживання.

8. Економія електроенергії у приміщеннях школи за рахунок контролю енергоспоживання.

Моніторинг проекту буде здійснюватися на підставі розробленого діагностичного інструментарію за двома напрямками:

- якість роботи по реалізації проекту;

- рівень формування нового світогляду дітей на проблему енергозбереження.

Етапи реалізації проекту

Організаційний етап

1. Створення творчої групи «Енергоефективність в дії» з залученням педагогів, ліцеїстів, батьків учнів.

2. Визначення мети й завдань проекту. Обговорення та затвердження плану дій з в